Як ми обираємо?
Серед людей, серед професій?
А не здається вам, що це схоже на впізнавання?
Серед незнайомого раптом виринає щось знайоме…голос, жест, думка…ще щось…
Ніби уже відомо, як звучить, на що схоже те, що рідне. Те, що порадує, захистить, дасть відчуття дому або того, що все на своєму місці.
Так, ніби метою є щось конкретне, ніби пошук направлений на конкретні риси, котрі уже перевірені і знайомі. Так. Саме знайомі.
Впізнавання.
Впізнати когось через призму образів, соціально прийнятих…через призму страхів, що роблять закритими…через призму досвіду, що робить обережними і засмученими…це буває непросто.
Можна помилитись. Маски схожі на щось знайоме, але в близькому знайомстві все інакше. Можна помилитись. Страхи, що роблять закритими, не пускають близько. Можуть дуже довго не пускати. Роками і десятиріччями.
Добре, що існує втома…
Вона забезпечує істині проявленості…коли вона приходить, немає сил тримати планку, ходити з маскою, створювати барикади…
Вона забезпечує горе бути собою…
З допомогою втоми можна забезпечити собі щастя бути собою…
Бути тим, кого легко впізнати…Бути чимось конкретним, до чого притягнеться щось конкретне. Не бути блискучкою, на котру реагують всі.
А там ,гляди, і знайдуться ті самі партнери.
Ті самі.
В кадрі. За кадром.
Та сама діяльність.
Те саме життя.
Пошук це впізнавання?