“Я кличу тебе” – вірш Павла Тичини. До його дня народження, яке було 23 січня – 132 роки від народження, – хотілось його прочитати, але народилась мелодія і цей вірш тепер заспіваний…
Вірш знайшли вже після смерті поета. Він має історію…
Молодим поет читав свої вірші на літературному вечорі. Пізніше він поїхав на навчання і зустрів дівчину, яка сказала, що була на тому вечорі. Наталка…Павло з Наталкою стали друзями, а потім закоханими. Вони багато гуляли разом і грілись в холоди… Через час Наталка мала їхати, вона поїхала і не повернулась. Від неї не було звісток. Десь рік потому від її рідних Павло отримав записку ” Кохаю, прощавай, вмираю”
Вірш був написаний 50 років поспіль за два роки до смерті поета.
Той сад, і ніч, і зорі —
де вони тепер?
Згадай, як весна цвіла,
зі мною ти рада йшла.
А в серці — мов крик…
А серце розривалось,
бідне, прощалось
з тобою навік.
Ти їдеш в далекий край…
прощай, люба,
прощай!
Ой строгий життя закон:
востаннє глянь з вікон,-
я кличу тебе весь час,
життя ось розлучить нас!
Як гарно було нам!
Та я… я знову сам.