“Хотіла написати, що зупинка – це дуже важливо, що під час неї ми відпочиваємо, щоб іти далі.
Потім подумала, що коли ми “зупиняємось”, ми дивимось на речі під іншим кутом і щось переосмислюємо.
А це рух.
Потім запитала себе, а чи зупиняємось ми взагалі хоч колись?
Ну хоча б коли спимо?
Згадала сни, які вплинули на мої рішення зранку. Згадала – “зранку видніше буде”. Тобто засинаємо ми в одному стані, коли ще погано видно, прокидаємось в іншому, коли вже добре. Тобто поки ми спимо, наші підводно-підсвідомі ріки щось з нами роблять. Тобто навіть коли спимо, зупинки немає. Але якщо не ми робимо, а з нами роблять, це хіба не зупинка?
Якщо постійний рух хоч ми, хоч з нами?..зміна станів, зміна думок, зміна кожну хвилину, кожну секунду…
О…
Вражай, змінюючи форму,
Проходь у будь-який отвір,
А я поміняю колір
З зеленого на червоний…
А ще ..чому старі думки здаються новими?)”
Неконструктивно Катерина Стаценко