Осінь без сумніву,
В натовпі людному
Люди, як сутінки –
Не розібрать думок і почуттів…
Рухом одним простим
На міліон частин
Ти розібрав мене,
Ти приручив, або убив…
Що бачиш зблизька?
Чи розумієш мого тобі листа?
Проста моя радість без спротиву,
Бачу усміхнений твій подив)
Як сонце зігріло цю землю –
Так ти посміхайся мені…
Я так мало прошу,
Це світло, це диво,
Я винайду нове, злечу, як вві сні…
Я схочу, я зможу…
Я твоя потайки,
Та я не злодійка,
Все натуральне складається
З ненатуральних глибин…
І щастя коли є,
Не мріє, не живе,
А потім – де воно?
Хоч би частинку замість боротьби..